Богдан Бунчак
537-1453-1935-2020
2020

Коли влітку цього року я дізнався, що Свята Софія в Константинополі, політичною волею президента Турції — Реджепа Тайїпа Ердогана, перетвориться в мечеть, я серйозно стривожився. Бувши символом секулярно врівноваженого співіснування християн та мусульман, у статусі музею, вона була метафорою міжконфесійного порозуміння закріпленого у камені. Виявилося, що постсекулярна периферія Європи підіймається не тільки націоналістичними чи мілітаристськими, але й релігійними настроями. Менше століття тривала ця ілюзорна рівновага. В символічному та репутаційному полях, перетворення Святої Софії в мечеть для президента Ердогана, можна порівняти, хіба що, з анексією Криму президентом Росії — Володимиром Путіним. Другим ударом, звісно, стало, перетворення в мечеть монастиря Хора.

Завдяки проекту #брюдершафт у мене з’явилася можливість публічно висловитися щодо цієї ситуації. Ідея полягала у тому, щоб звернутися до офіційних представників Національного заповідника Софія Київська та попрохати їх публічно заявити про своє ставлення до ситуації, яка склалася в Турції. Їхній стейтмент мав бути апропрійований мною та представлений у вигляді банерів на зовнішніх стінах Софії. Після кількох тижнів комунікації виявилося, що Міністерство культури та інформполітики не схвалило бажання представників Софії Київської офіційно висловитися. Намагаючись не втратити такої можливості й для себе, я звернувся до нещодавньої промови патріарха Варфоломія, яка фіналізувалася коротким реченням: «Ми терпимо і молимося».

Для мене ця фраза, з одного боку, є квінтесенцією православного світогляду, який через смирення та терпіння довіряє свою долю в руки Божого провидіння. З іншого боку, ознайомившись з промовою патріарха, до якої вона відсилає, ми можемо повернутися в контекст політичного та релігійного напруження навколо вищезгаданої ситуації.

Власне, апропрійована і введена мною в контекст сучасного мистецтва фраза патріарха Варфоломія, яка видрукована на банерах і вивішена на стінах Софії Київської, як білі знамена, не поразки, а смиренного довготерпіння в надії на Боже провидіння, і є роботою — 537-1453-1935-2020.

Коротко про назву. 537 — освячення нової церкви; 1453 — перетворення собору на мечеть; 1935 — перетворення мечеті на музей; 2020 — перетворення музею на мечеть. Сподіваюся, що ця послідовність скоро доповниться новою датою.